Наступ на права адвокатів з боку держави ведеться так давно, і настільки системно, що про битви адвокатів з державною машиною примусу не писав за роки незалежності лише ледащий. Обшуки, арешти, порушення адвокатської таємниці, свавілля прокурорів та суддів під час процесу – з усім цим адвокати навчились працювати і протидіяти. От тільки сила адвокатів – в їх єдності. Бо ж як сказав колись мудрий Сунь-Цзи, «немає сенсу обороняти фортецю, якщо всередині неї є зрадники, що допомагають ворогові».
І тим не менш, до недавнього часу адвокати завжди гуртувалися перед зовнішнім ворогом, наприклад, не даючи себе на поталу правоохоронним органам, залишаючись єдиним незалежним ПРАВОЗАХИСНИМ інститутом в повному сенсі цього слова. Перші дзвіночки того, що так буде не завжди, продзвеніли декілька років назад, коли розпочався черговий серіал під назвою «Вічна українська судова реформа». Наскільки вона є вдалою на сьогодні – то тема для окремої розмови, але, виявилося, що саме в рамках судової системи чомусь треба дуже негайно провести реформу й адвокатури.
Попервах, ані в регіонах, ані серед очільників Національної асоціації адвокатів України в цьому не бачили ніяких загроз, бо окремі ж питання діяльності адвокатури дійсно потребували законодавчих змін. Проте підкилимні ігрища почалися майже відразу – до роботи над новим законопроектом залучали кого завгодно, та лише не адвокатів. Доходило до смішного, коли голова НААУ Лідія Ізовітова єдина серед першого складу Ради з питань судової реформи голосувала проти якихось новацій, аргументуючи їх недоцільність, або навіть шкідливість для адвокатів, а представники Адміністрації Президента, чиновники Мін’юсту, секретарі та голови якихось громадських організації слухняно голосували «за». Згодом НААУ просто вийшла з цього нелогічного й відверто анти-адвокатського законотворчого процесу. Однак пройшло небагато часу — й ось до складу Ради з питань судової реформи пробралися ті правники, яким дуже кортіло заради своїх амбіцій реалізувати своє власне право на владу. Їм було байдуже до інтересів усіх адвокатів, бо головною для них залишалася теза про те, що треба розламати все, що зараз є гарного в адвокатурі, а на тих уламках збудувати свою власну адвокатську імперію.
Так в стані адвокатів з’явились такі собі відступники-ренегати, які перейшли на бік умовного ворога, й фактично розпочався планомірний наступ на Незалежність Адвокатури. Публікація у вересні 2018 року “таємного” законопроекту №9055 відразу викликала хвилю обурення серед адвокатів. Одним з перших на цей ганебний проект відреагував адвокат, голова Ради адвокатів Закарпатської області Олексій Фазекош.
О.Фазекош відразу заявив про те, що проект 9055 замість того, аби посилювати захист прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності, опікується зовсім іншим – дрібнить адвокатуру на феодальні князівства, спрощує доступ для професії державним службовцям й представникам репресивного апарату держави, нівелює роль адвоката в процесі. «Це питання не лише професійного інтересу — це питання подальшого функціонування України як правової держави», — наголошував О.Фазекош. Такий висновок стовідсотково підтримали й в інших регіонах. Станом на сьогодні на сайті НААУ можна нарахувати декілька десятків звернень від більшості Рад адвокатів областей, які висловлюються категорично проти прийняття проекту №9055.
Проте прихильники проекту №9055 не заспокоїлись, й 3 жовтня 2018 року в УНІАН провели круглий стіл під дуже гучною назвою «Світові стандарти незалежності адвокатури». Що саме мали на увазі під «світовими стандартами» організатори цього заходу, ми так і не дізналися. Натомість адвокати Ірина Дідковська, Дмитро Лошаков, Ігор Іванов та Валентин Степ’юк разом з їх колегою Інною Рафальською, яка хоч і не була заявлена серед спікерів, але чомусь поводила себе як модератор, сама собі призначаючи й вступне, й заключне слово до круглого столу, дуже гарно розповідали про те, який же «гарний» законопроект №9055. Ірина Дідковська, наприклад, запевняла усіх, що їй особисто «законопроект не заважатиме працювати». Але коли адвокат Сергій Вилков почав задавати їй конкретні питання по тексту законопроекту, то пані Ірина почала відповідати питанням на питання, або просто кажучи «так», що наштовхує на думку, що вона не дуже уважно читала «свій» законопроект. Інші адвокати під час круглого столу також розпочали свої наступальні дії з гучної обіцянки «розвінчати усі міфи навколо №9055», але потім так жодного міфу й не довели.
Так Д.Лошаков гарно розповідав, як законопроект підвищує та посилює вимоги до майбутніх адвокатів, проте ані слова не сказав про те, навіщо до професії майже вільно (треба буде лише написати невеличкі тести) будуть пускати колишніх суддів та прокурорів. Натомість помічники адвокатів будуть ще довго й марудно стажуватися, наче не вони щодня бачать й виконують роботу адвоката.
За словами ж адвоката Валентина Степ’юка, законопроектом адвокатам додається ряд прав, яких до цього ніколи не було. Та от тільки жодного слова не сказав про те, навіщо ж запроваджувати таку чудову норму як «зловживання правом на адвокатський запит». Після круглого столу я запитав у голови Ради адвокатів Харківської області Вікторії Гайворонської, про скільки випадків «зловживання таким правом» їй відомо. Виявилося, що на Харківщині таких випадків не було жодного, а по всій Україні – лише декілька. Натомість вчора ж увечері прихильники Інни Рафальської дуже раділи у соцмережах з того приводу, що начебто підловили справжніх адвокатів на «бажанні зловживати своїми правами». Та от тільки, з чого вони раділи – не зрозуміло, бо йдеться ж не про бажання зловживати, а про те, що не треба в законопроекті про адвокатуру встановлювати «пастки» для самих адвокатів, якими потім залюбки будуть користатись слідчі, прокурори та судді.
Остаточно ж «розгромив» організаторів круглого столу голова Ради адвокатів Закарпатської області О.Фазекош, який, по-перше, поцікавився, а чиї ж думки представляють організатори заходу. Виявилося, що нічиї, бо це лише чотири суб’єктивні позиції названих адвокатів. Так відразу «армія» прибічників проекту №9055 скоротилася до абсолютно мізерної величини. По-друге, Олексій Фазекош запитав спікерів, чи дійсно вони вважають, що отой новий механізм формування органів адвокатського самоврядування, який є недолугою калькою з системи виборів депутатів місцевих рад з їх рейтинговим голосуванням, запрацює хоч десь в регіоні? «Ви хоч розумієте, що це означає, коли по 150-200 особам треба буде проводити рейтингове голосування серед усіх адвокатів регіону? Це сотні голосувань та переголосувань, зірвані конференції, непрацюючий З’їзд адвокатів, повний хаос в системі адвокатського самоврядування — ви цього хочете? Так я вам відповім, не буде такого», — пішов у наступ адвокат Фазекош.
У відповідь лише почув, що, може рейтингове голосування є недосконалим, та все одно треба робити так, а не інакше.
Врешті-решт від спікерів заходу так і не дочекалися нормальної відповіді про те, як бути з набуттям статусу для працівників прокуратури, порушеннями адвокатської таємниці та запиту, незрозумілих професійних обов’язків адвоката, не чітко виписаних гарантій адвокатської діяльності, які в одних положеннях проекту начебто посилюються, натомість у Перехідних положеннях й змінах до КПК повністю нівелюються, тощо.
На завершення, коментуючи цей захід Олексій Фазекош сказав наступне: «Основним бастіоном демократичної держави є незалежна преса та незалежна адвокатура. Адвокати довели, що нині діюча система адвокатського самоуправління є ефективною, здатною відповідати викликам часу. Тому українські адвокати рішуче налаштовані проти псевдо-реформи та спроб взяти під контроль держави вітчизняну адвокатуру. Це наш рубікон і ми налаштовані рішуче боротися за свої права».
Іван Правдін
