Ракетами старший науковий співробітник КНУ імені Шевченка Сергій Піпко почав цікавитися ще в дитинстві. На початку 2000-х йому вдалося невелику групу ракетолюбителів у Києві та стати одним з організаторів профільного інтернет-форуму. Шість років тому він взявся за розвиток шкільних та студентських ракетних програм у столиці. Не знайшовши реальної підтримки, на власні кошти організував ракетобудівну майстерню у квартирі. Про це йдеться у матеріалі Української правди від 1 березня.
Вчений каже, що обожнює ракети та готовий займатися ними у будь-якій формі.
“На весь Київ аж один ракетомодельний гурток. Можу допомогти всім, хто хоче організувати, вести подібний гурток, матеріалами, екземплярами, всім необхідним”, – заявив Піпко.
Він зробив ракетобудівну майстерню у власній квартирі. За його словами, найбільшим розчаруванням є те, що викладачі університетів не хочуть брати участь у студентських ракетних програмах.
“В Україні, в Дніпрі, є, на щастя, ще одна студентська ракетна група. Їхнє досягнення – приблизно 6 кілометрів”, – наголосив Піпко.
Перша ракета вченого, що реально полетіла, була у школі – піднялася на висоту приблизно дев’ятиповерхового будинку (до 30 метрів). Але двигун був не його.
“Коли з’явився доступ до сайтів американських любителів, все стало на свої місця. Я спроєктував свій перший двигун, зробив стенд для виміру тяги. То був двигун на карамельному паливі”, – розповів Піпко.
Карамельне паливо найдоступніше та найбезпечніше у виготовленні та використанні. Воно не спалахне від простої іскри, як димний порох.
“У промисловому паливі для ракет є інший окислювач. У карамельному – нітрат калію. При розпаді він дає кисень, у якому горить пальне – цукор, наприклад. На промисловому окислювач – перхлорат амонію. І найчастіше для підвищення температури горіння додають алюміній. Все це “склеюється” поліуретаном. Тобто якимось полімером. Потім замішується, виходить таке собі “тісто”, з якого роблять шашку. Наша “Вільха” чи ракети від HIMARS, Patriot працюють саме на такому паливі. А в кожному з бічних прискорювачів космічного шатлу його по 500 тонн”, – поділився Піпко.
Шість років тому київські школярі спроєктували двигун, на якому ракета піднялася десь на 200 метрів. Вони знайшли його сайт, почитали та зробили.
